•  
  •  
  •  

Про обізнаність та уявлення населення щодо прав людини, а також ефективні канали розповсюдження такої інформації йшлося на конференції «Права людини в Україні: точка відліку»

Конференція «Права людини в Україні: точка відліку» присвячена обговоренню результатів загальноукраїнського дослідження про права людини в Україні, проведеного Центром інформації про права людини та Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та у співпраці з Офісом Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Коментуючи результати опитування, Голова НАДС Костянтин Ващенко зазначив: «…загалом у суспільстві існує розуміння того, що таке права людини, яка їх суть, як вони співвідносяться насамперед з конституційними правами, що гарантуються громадянам України, з європейськими стандартами, з кращими практиками. Це дійсно не порожній звук, а реальні орієнтири, які люди перед собою бачать та через призму яких оцінюють дії органів державної влади та інші процеси, що відбуваються».
Що стосується сфери державного управління, Костянтин Ващенко наголосив: «… новий закон про державну службу, який запрацював з 1 травня 2016 року, пройшов експертизу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, міжнародних експертів і визнаний таким, що відповідає європейським стандартам у сфері публічного адміністрування, зокрема і з точки зору забезпечення недискримінаційних норм, які стосуються роботи людей на державній службі, неможливості звільнення за певними захищеними ознаками. Отже, реформа державної служби, яку ми реалізуємо, гармонізована з питаннями захисту прав людини».
Водночас, результати опитування свідчать, що 73% державних службовців погоджуються з твердженням, що захист прав людини – обов’язок держави, при цьому 29% опитаних вважають, що саме держава «обдаровує людину» правами, і майже 60% впевнені, що сам факт визнання державою прав людини передбачає наявність у людини певних обов’язків.
На думку авторів дослідження, ці результати демонструють необхідність кардинального перегляду систем підготовки державних службовців у сфері прав людини, зміни уявлень щодо місця державного службовця у забезпеченні дотримання прав людини. Автори дослідження вважають, що така підготовка має бути, з одного боку, уніфікованою в частині засадничих принципів, проте обов’язково містити практичну складову, яка має враховувати специфіку кожної сфери та напряму (робота безпосередньо з громадянами, розробка нормативної бази, формування вимог до надання послуг тощо).
Загальними висновками, що випливають із зазначеного дослідження, є наступне: значна частина українців визнають, що права людини є природними, належать їм від народження й не походять від держави, проте надалі очікують прав від держави. Рівень обізнаності про реальні правозахисні інструменти (суд, поліція, Омбудсмен тощо) є доволі невисокими і базується не на реальних знаннях, а на уявленнях, сформованих під впливом оточення та ЗМІ. Відтак, на думку авторів дослідження, важливою є подальша робота саме з боку державних органів, спрямована на поширення інформації про відповідні правозахисні механізми, позитивні практики їх застосування, а також забезпечення доступності цієї інформації та її зрозумілості.