Управління Головдержслужби в Черкаській області - Гендерний підхід у теорії та практиці державного управління

Впровадження гендерних підходів у державне управління - це питання соціальної справедливості, вирішення якого необхідне для забезпечення рівноправного та стійкого людського розвитку шляхом застосування найбільш результативних і ефективних методів державного втручання.

Уперше в історії незалежної України у Програмі діяльності Кабінету Міністрі України "Відкритість. Дієвість. Результативність", затвердженій постановою Кабінеї Міністрів України від 15 березня 2003 року № 344
і схваленій Верховною Радою України, у розділі 2.2. "Створення умов для всебічного гармонійного розвитку людині проголошено як мету досягнення ґендерної рівності. Така увага Уряду до проблеї пов'язаних із практикою формування і реалізації ґендерної політики в Україні зумовлює потребу глибоких і системних наукових досліджень щодо впроваджень ґендерних підходів у теорію і практику державного управління.

Це, зрештою, зобов'язує до мобілізації зусиль науковців та практиків впровадження ґендерних підходів у діяльність органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що сприятиме демократизації та підвищення ефективності виконавчої влади в Україні.

Проблеми формування і реалізації ґендерної політики в Україні досі джували українські науковці, посадовці та громадські діячі. Наукові дослідження проблем впровадження ґендерних підходів в ана державної політики в Україні лише починаються та потребують апробації. То завданням статті є вивчення позитивного світового досвіду щодо визначеня гендерного підходу та специфічних умов його впровадження в державне управління.

Демократизація і гуманізація суспільства передбачає створення рівних можливостей для самореалізації особистості незалежно від її соціального ходження, національності, віку, статі. Справжня гуманізація передбачає переборення пануючих століттями стереотипів щодо соціальних ролей жінки
і чоловіка емансипацію всього суспільства, звільнення культури від сексистської ідеології впровадження концепції "ґендера" в усі сфери суспільного життя.

У літературі існує декілька концепцій ґендера. Це обумовлено як відносною "молодістю" ґендерного підходу (перші наукові праці з'явилися близько 20 років тому), так і складністю самого феномена. Для всіх них базовим є положенню розрізнення понять стать і ґендер. Стать - це термін, що означає анатомо-біологічні особливості людей (в основному - в репродуктивній системі), за якими вони визначаються як чоловіки або жінки. Його слід вживати тільки стосовно характеристик і поведінки, які випливають безпосередньо з біологічних відмінностей між чоловіками і жінками. Ґендер - це складний соціокультурний конструкт, який відображає відмінності між чоловічим і жіночим у ролі, поведінці, ментальних і емоційних характеристиках. У межах цього підходу під ґендером розуміють організовану модель соціальних відносин між жінками і чоловіками, яка не тільки характеризує їхнє спілкування і взаємодію в сім'ї, а й визначає соціальні взаємостосунки в основних Інституціях суспільства. Ґендерні відносини постійно переглядаються, а, отже, змінюються політичні, економічні, соціальні та культурні умови зовнішнього середовища на локальному, національному та міжнародному рівнях.

Поширенню ідей ґендерної рівності та справедливості велика увага приділяється з боку міжнародної спільноти, Організації Об'єднаних Націй та окремих агентств і регіональних груп. Програма дій щодо ґендеру та розвитку, схвалена Британською Співдружністю Націй в 1995 році, презентувала майбутнє у такий спосіб:

"Це світ, в якому жінки та чоловіки матимуть рівні права та можливості на всіх етапах свого життя, матимуть можливості реалізувати всі прагнення та мрії; світ, у якому до жінки ставитимуться з повагою як до рівної, вважатимуть її за найбільшу цінність, як і чоловіка. Жінка матиме стільки ж прав щодо соціальних цінностей, справедливості, рівності, демократії, поваги до людини, як І чоловік. Над створенням таких соціальних цінностей чоловіки та жінки працюватимуть на засадах партнерства і співробітництва, щоб забезпечити розвиток усіх країн на основі утвердження людини як головної цінності. Еволюцію теоретичних підходів до ідей ґендерної рівності відображено в програмах 00Н "Розвиток жінок" та "Ґендер і розвиток".

Основні положення програми 00Н "Розвиток жінок" ґрунтувалися на тому, що жінки - це невикористаний ресурс, здатний зробити свій внесок в економічний розвиток. У програмі переважали сподівання на значні капіталовкладення у систему освіти, розвиток професійного навчання робочої сили та управлінських кадрів. Держави покладали надії на те, що така політика сприятиме трансформації переважно аграрного суспільства в індустріальне, модернізоване. Вважалося, що і чоловіки, і жінки матимуть від цього однакову користь.

Але у 1980-ті роки такі очікування спричинили чимало гострих проблем, оскільки за час трансформації та модернізації жінки не отримали сподіваних результатів щодо покращення свого статусу, а подекуди їхнє становище стало навіть гіршим.

Програма 00Н "Ґендер і розвиток" запропонувала альтернативний підхід до проблеми. Вона поставила під сумнів попередні тенденції, коли жіночі проблеми розглядалися переважно з огляду на біологічні відмінності і лишали поза увагою ґендер, тобто соціальні стосунки між чоловіком та жінкою, за яких остання часто перебуває у пригнобленому становищі.

Програма "Ґендер і розвиток" підтримала певні позиції програми "Розвиток жінки" стосовно того, що жінкам слід надати рівні можливості із чоловіками брати участь у житті суспільства. Але першочерговим завданням програма визначила необхідність вивчення ґендерної структури суспільства.

Перенесення акценту з програми "Розвиток жінки" на "Ґендер і розвиток", дало поштовх до ефективнішого використання ресурсів розвитку, відкрило нові перспективи, оскільки головною метою другої програми є забезпечення таких умов, за яких жінка мала б змогу займатися плануванням суспільного розвитку та політикою ґендерного втручання. Програма "Ґендер і розвиток" розглядає жінок більше як активних носіїв змін, ніж як пасивних отримувачів допомоги.

Ця програма рекомендує впровадження ґендерних підходів у політику та управління. Поняття "ґендерний підхід" розглядається як процес оцінки будь-якого планового заходу (зокрема законодавства, стратегій і програм в усіх сферах і на всіх рівнях) з точки зору його впливу на жінок і чоловіків. Ця стратегія ґрунтується на тому, що інтереси і досвід жінок, так само як і чоловіків, є невід'ємним критерієм у процесі розробки загальної концепції, здійснення моніторингу й оцінки напрямів державної політики в політичній, економічній і суспільній сферах для того, щоб і, жінки, і чоловіки могли одержувати рівну вигоду, а нерівність ніколи б не вкорінювалася.

Підстави для впровадження ґендерного підходу в державне управління такі:

1) ґендерний підхід - це прояв демократії. Ніхто не може бути дискримінований за ознакою своєї статі;

2) оскільки суспільство складається з жінок і чоловіків, не можна досягти сталого розвитку суспільства без проведення ґендерного аналізу існуючих умов. Тому для забезпечення розвитку необхідно, щоб методи ґендерного підходу стали складовою всіх частин і напрямів політики-

У кожному суспільстві існують певні очікування щодо поведінки жінок і чоловіків у сфері управління. Наприклад, у більшості країн світу існує переконання, що начальником мусить бути чоловік, а секретарем - жінка- Від чоловіків очікують прагнення до влади та досягнення висот, у той час як амбіційність серед жінок вважається явищем ненормальним. Це, зрештою, впливає на розподіл ролей у суспільстві, на те, хто в ньому приймає життєво важливі рішення і на чию користь вони приймаються.

Такі суспільні стереотипи часто впливають на статистику щодо кількості жінок і чоловіків на державній службі взагалі та на керівних посадах зокрема. Особливою у цьому відношенні є ситуація в Україні, де серед державних службовців 72,8% - жінки. 27,2 % - чоловіки; обіймають керівні посади 51,5% жінок та 48,5% чоловіків. Але аналізуючи розподіл жінок і чоловіків на керівних посадах за категоріями, спостерігаємо різке зменшення кількості жінок із зростанням категорії посади (з 65,2% на посадах шостої категорії до
9 % на посадах першої категорії). Серед спеціалістів на державній службі також переважна більшість жінок (81,5%). Такі дані свідчать, що жінки в Україні не можуть суттєво впливати на прийняття важливих політичних рішень.

Відсутність ґендерної збалансованості у представництві на вищих щаблях влади містить ризик зниження якості та ефективності управлінських рішень, а звідси - ризик стримування темпів розвитку нації. Тому одним із завдань кадрової політики в Україні є сприяння кар'єрному зростанню жінок на державній службі. Прикладом вирішення цього завдання є рекомендації Головдержслужби щодо формування кадрового резерву на заміщення керівних посад на засадах рівного представництва жінок і чоловіків.

Новизна концепції "впровадження ґендерних підходів" полягає в тому, що ґендерний вимір стає складовою всіх стратегічно важливих напрямів державної політики. Ґендерна рівність більше не розглядається як "окреме" питання і стає предметом розгляду в усіх державних програмах і стратегічних напрямах розвитку суспільства. Крім того, включення ґендерного фактора до усіх напрямів державної політики не ізолює жінок, а, навпаки, сприяє врахуванню інтересів обох статей як повноправних учасників процесу розвитку.

Застосування ґендерних підходів не означає, що необхідність у специфічних ґендерних стратегіях, програмах або проектах є застарілою. Рівень втручання (від підвищення поінформованості в базових ґендерних питаннях до всебічних цілеспрямованих ґендерних програм) залежатиме від специфічних недоліків і пріоритетів, виявлених у процесі оцінювання ситуації з урахуванням ґендерних факторів.

І нарешті, впровадження ґендерних підходів як всебічний, усеосяжний стратегічний напрям має також вирішувати проблеми органів державного управління, де політика і програми формуються і реалізуються. Таким чином, стратегія інтегрування ґендерних питань у програми мусить супроводжуватися стратегією забезпечення того, щоб умови управлінської діяльності були чуйними щодо ґендерних обставин і гарантували рівні можливості і ставлення як до чоловіків, так і до жінок, Для успішного впровадження ґендерних підходів має бути також забезпечено достатній технічний потенціал і людські ресурси.

Службовці, причетні до розробки державної політики, мусять усвідомлювати відповідальність за справедливість таких політики, програм і законодавства як для жінок, так і для чоловіків. Для повноцінного виконання цього завдання вони мають бути обізнані з ґендерними питаннями та володіти навичками ґендерного аналізу,

Аналіз, що базується на врахуванні ґендерних аспектів, полягає в оцінці різних впливів запропонованих чи існуючих напрямів політики, програм і законодавчих актів на жінок і чоловіків. Це дає змогу обрати напрям політики з урахуванням ґендерних відмінностей, природи стосунків між жінками і чоловіками, різниці їхніх соціальних реалій, життєвих планів і економічних обставин. Цеє знаряддям для усвідомлення соціальних процесів і реагування на них шляхом прийняття справедливих варіантів рішень.

Якісний ґендерний аналіз ставить особистість на центральний план, вимагає залучення досвідчених фахівців, місцевих експертів із багатим досвідом у вирішенні питань ґендерної справедливості, значної кількості жінок - членів партнерських організацій.

Вивчення позитивного світового досвіду дає можливість зробити висновок про доцільність забезпечення у практиці формування державної політики щодо ґендерної рівності в Україні таких умов управлінської діяльності:

на управлінському рівні:

• наявність ґендерно чутливого вищого адміністративного персоналу;

• включення цілей досягнення ґендерної рівності до державних планів та програм;

• наявність постійно діючого штату кваліфікованих спеціалістів із питань ґендерної рівності (особливо на місцевому рівні);

у процесі планування:

• гендерна рівність визнається релевантною (доречною) у кожному аспекті політики - від макроекономічної реформи до інфраструктурних перебудов;

• ґендерний аналіз проводиться на початкових стадіях проектного чи програмного етапу формування політики, а його результати включаються у програмне планування;

• інституційні недоліки та культурні упередження, які можуть бути перешкодою на шляху досягнення ґендерної рівності, визнаються у процесі розробки політики, програми чи проекту, а також розробляються відповідні стратегії для усунення цих перешкод;

• забезпечується рівноправна участь жінок та чоловіків на рівні прийняття рішень і у процесі планування;

• очікувані результати ґендерної рівності, які піддаються виміру та є реальними для досягнення, розробляються на початкових стадіях процесу;

• розробляються ґендерно чутливі показники, як кількісні, так і якісні (це вимагає збору базової інформації залежно від статі, віку, приналежності до тієї чи іншої соціально-економічної чи етнічної групи);

• розробляється специфічна стратегія та бюджет на підтримку досягнення тендерної рівності;

• партнери та виконавці відбираються за їхніми здібностями пропагування ґендерної рівності;

• залучаються спеціалісти з питань ґендерної рівності вже на початкових стадіях процесу планування;

під час реалізації політики:

• спеціалісти з питань ґендерної рівності є частиною проектної команди;

• здійснюється широка підтримка з боку жіночих організацій, провідних фахівців жіночої та чоловічої статі у прийнятті рішень;

• мета ґендерної рівності не губиться у риториці чи рутинних справах інституції, яка реалізує політику;

• існуючі гнучкість та відкритість дають змогу реагувати на нові методи та і можливості підтримки ґендерної рівності;

• наявна значна кількість жінок;

у процесі оцінювання наслідків політики оцінюються та вносяться до звітів із використанням кількісних і якісних 1 показників результати досягнення ґендерної рівності;

• проводиться збір інформації (залежно від статі, віку, соціально-економічних та етнічних показників);

• залучаються кваліфіковані спеціалісти з питань ґендерної рівності;

• збирається та аналізується як інтегральна частина оцінки виконання інформація про позитивні результати зменшення ґендерної нерівності;

• закладаються довгострокові перспективи (наприклад, соціальні зміни •вимагають часу);

• використовуються заходи щодо підвищення активності жінок та чоловіків у процесі планування й оцінювання результатів та обговорення власних здобутків.

Таким чином, ґендерний підхід передбачає включення перспектив ґендерних розвитку і аналізу на усіх етапах розробки, здійснення та оцінки державних стратегій, програм і проектів. Ґендерний підхід не можна розглядати як ізольований процес, він є невід'ємною частиною всього циклу управлінської діяльності.

Вгору