Виступ начальника Управління на радіо

Доброго дня шановні радіослухачі, шановні державні службовці!

Прийміть вітання з Днем державної служби - дев’яносто першою річницею запровадження державної служби України.

Підтвердження факту прийняття у добу Української Держави за часів гетьмана Павла Скоропадського перших законів, що закладали основу сучасної державної служби, дозволило Головному управлінню державної служби України виступити з ініціативою вважати тисяча дев’ятсот вісімнадцятий рік датою запровадження державної служби України, яку підтримали Президент України та Уряд України.

На ниві державного управління гетьмана Павла Скоропадського є за що поважати: вперше врегулював взаємовідносини держави з громадянином, організував дієву державну владу та державну службу.

29 квітня 1918 року створена Українська Держава у формі Гетьманату, очолював її гетьман П.Скоропадський. Грамотою він проголосив себе Гетьманом усієї України.

Конституційно-правові підстави Української Держави були задекларовані 29 квітня у двох «інавгураційних» актах, виданих гетьманом, - «Грамоті до всього українського народу» та «Законах про тимчасовий державний устрій Української Держави».

Прийняття зводу законів про державний устрій, сформування уряду, визначення функцій гетьманівської адміністрації, організація Державної канцелярії, призначення Державного сенату, створення мережі губернських і повітових староств нагально вимагало налагодження роботи їхнього апарату. Саме таким інструментом і виступав інститут державної служби.

30 травня 1918 року прийнято Закон про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу на вірність Українській Державі. Схваливши його, уряд постановив «щоб урочиста обіцянка бралася від усіх осіб, які знаходяться у відомстві». Текст урочистої обітниці цивільних державних службовців був досить лаконічним та схожий на нашу присягу державного службовця: «Урочисто обіцяю вірно служити Державі Українській, визнавати її державну владу, виконувати її закони і всіма силами охороняти її інтереси і добробут». Присяга не була лише символом - вона була обов’язковою умовою набуття статусу державного службовця. Коли особа відмовлялася від складання урочистої обітниці, то її не приймали на службу, а ті, що вже були державними службовцями, - звільнялися з неї.

Для організації ефективної праці апарату відомств важливу роль відігравала законодавчо оформлена посадово-кваліфікаційна ієрархія. Був прийнятий Закон про нормальний розпис утримання службовців у центральних урядових установах цивільних відомств від 26 червня 1918 року, який запроваджував в Українській Державі аналог нинішньої системи категорій посад та рангів державних службовців - систему класів посад та рангів урядовців. Він забезпечував правове регулювання відносин держави з працівником, внутрішньовідомчі владні прерогативи і пріоритети, визначав такі соціальні аспекти, як оплата праці, пенсії, пільги тощо.

Наступним документом, розробленим фахівцями Державної канцелярії, став надзвичайно важливий закон про порядок призначення осіб на державну службу - це Закон про порядок призначення на урядову службу, ухвалений гетьманом 24 липня 1918 року. У чомусь впроваджена ним система нагадує нинішню: порядок призначення урядовця залежав від класу посади, причому кандидатури для призначення гетьманом на вищі посади державних службовців (заступники міністрів, директори департаментів) попередньо узгоджувалися з Радою Міністрів. Звільнення з посад усіх класів здійснювалося в тому самому порядку, як і призначення.

Завдяки активній законотворчій співпраці співробітників Державної канцелярії протягом двох місяців була підготовлена, пройшла юридичну експертизу, обговорення в уряді та затвердження гетьманом низка законів, які створили міцне правове підґрунтя для оформлення інституту державної служби.

Крім названих фундаментальних профільних законів Рада міністрів періодично ухвалювала акти, спрямовані на вдосконалення цього управлінського інституту. Уряд ухвалив рішення, яке досить жорстко регулювало питання участі державних службовців у страйках. Такі акції протесту визнавалися неприпустимими, а «страйкарі» мали бути «усунені з посад». Повернення на посаду допускалося лише з дозволу керівника відомства.

Пільги та преференції найвищих урядовців були досить чітко виписані у відповідних законах. Проте стосовно основної маси пересічних службовців такої нормативної бази не існувало. Найменш забезпеченим категоріям державних службовців надавалася «адресна допомога».

Чимало працівників ставили питання про суттєву зношеність їхнього гардеробу, неможливість його оновлення через дорожнечу. Уряд спробував розв’язати цю проблему, асигнувавши 2 млн. карбованців на видачу авансів чиновникам центральних установ для купівлі сукна.

Державні службовці на відміну від діючих суддів, прокурорських і слідчих працівників, не користувалися імунітетом недоторканності. Постанова Ради міністрів від 24 вересня «Про заходи проти осіб, які загрожують правопорядку та державній безпеці Української Держави» дозволяла арешти державних службовців, але при цьому передбачалося, що про це протягом трьох днів буде проінформоване їхнє начальство.

Створення законодавчої бази функціонування державної служби дозволило формалізувати відносини працівників органів виконавчої влади з державою, відсепарувати їхній склад, мінімізувати політизацію управлінських кадрів. Це також дало змогу уніфікувати структуру урядових установ і місцевих адміністрацій, визначити обов’язки та права державних службовців, створити умови для їхнього кар’єрного росту. Взяті у комплексі, заходи правового, організаційного та матеріального характеру сприяли підвищенню ефективності інституту державної служби як важливого владно-управлінського інструменту розбудови Української Держави.

Підсумовуючи все вищевикладене, потрібно зазначити, що не зважаючи на складний та суперечливий етап державотворення в добу Української Держави 1918 року, був започаткований процес формування та становлення інституту вітчизняної державної служби в Україні. Вперше завжди складно і непросто. Проте керівництво Української Держави визначило, що без врегулювання цих важливих відносин будувати державу вкрай важко. Досвід попередників ніколи не повинен бути призабутим, а ретельно та практично врахований.

Сподіваюсь, що обізнаність щодо історичних форм державного устрою власної країни, політичних систем і управлінської діяльності, традицій української адміністрації дасть змогу кожному державному службовцю, кожному небайдужому громадянинові можливість самопізнання, допоможе визначити свою життєву позицію.

У гетьмана України Павла Скоропадського є дуже гарне висловлювання, яке мені дуже подобається. Хочу вам його зачитати:

«Якщо ви, панове, коли-небудь будете у таких умовах, в яких був я, бажаючи вам добра, раджу: бережіть розумних, освічених, здібних до роботи людей, у нас їх можна перелічити на пальцях. Не чіпляйтесь до дрібниць. Не копирсайтесь у минулому ваших підлеглих, якщо на дану хвилину вони цінні своєю роботою. За цю пораду ви скажете мені спасибі».