СТРАТЕГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ НАТО

 

 

Зміст

 

 

Вступ

 

1. Мета і завдання Альянсу.

2. Стратегічні перспективи. Еволюція стратегічної обстановки.

3. Проблеми та ризики у сфері безпеки.

4. Підхід до безпеки у  ХХІ столітті .

5. Забезпечення військового потенціалу Альянсу. Європейська система безпеки оборони.

6. Запобігання конфліктам і врегулювання криз.

7. Партнерство, співпраця і діалог.

8. Контроль над озброєнням, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення.

 

Висновки

 

 

 

Вступ

На саміті, що відбувся у Вашингтоні в квітні 1999 року, глави держав і урядів країн - членів НАТО затвердили нову Стратегічну концепцію Альянсу.

З моменту створення НАТО успішно забезпечувало свободу держав - членів Альянсу і запобігало війні в Європі. НАТО відіграло незамінну роль у мирному вирішенні проблеми конфронтації між Заходом та Сходом шляхом поєднання завдань оборони і розвитку діалогу. Після закінчення холодної війни євроатлантичний стратегічний простір дуже змінився, що знайшло своє відображення у Стратегічній концепції Альянсу 1991 року. Проте з того часу відбулися подальші суттєві зміни в галузі політики і безпеки.

Загрози холодної війни поступилися місцем новим перспективам, які вселяють великі надії, але водночас потребують напруження всіх зусиль, новим можливостям і ризикам. Відбу­вається процес формування нової Європи на вищому рівні інтеграції, йде розбудова нової євроатлантичної структури безпеки, в якій НАТО відіграє провідну роль. Альянс докладав активних зусиль, спрямованих на створення нових форм співпраці та взаєморозуміння в євроатлантичному регіоні, а також взяв на себе зобов'язання щодо нових напрямів діяль­ності заради розширення стабільності. Зусилля Альянсу, спрямовані на припинення людсь­ких страждань, спричинених конфліктом на Балканах, ще раз довели його відданість но­вим зобов'язанням. За роки, що минули від закінчення холодної війни, відбулися суттєві зрушення в процесі контролю над озброєнням, участь в якому Альянс вважає своїм обо­в'язком. Роль Альянсу в цих позитивних змінах ґрунтується на комплексній адаптації його підходу до проблем безпеки, трансформації структур і процедур. Проте останні десять років були також позначені виникненням нових ризиків, що загрожують євроатлантичному миру і стабільності. Це, зокрема, утиски, етнічні конфлікти, економічний занепад, руйнація по­літичного устрою та розповсюдження зброї масового знищення.

Альянс покликаний відігравати важливу роль в утвердженні та збереженні позитивних до­сягнень недавнього минулого, а також у вирішенні існуючих та майбутніх завдань у сфері безпеки. Він має одстоювати інтереси безпеки в умовах, які змінюються і які не завжди можна передбачити. Він має забезпечу­вати колективну оборону і посилювати трансатлантичний зв'язок, а також подбати про збалансованість сил, що дасть можливість європейським союзникам взяти на себе більшу відповідальність. Він має розвивати свої відносини з країнами-партнерами і готуватися до приєднання нових членів. Насамперед він має зберігати політичну волю і військові засоби, необхідні для виконання всього спектра місій.

 Виконуючи завдання, що входять до його повноважень, Альянс керується новою  Стратегічною концепцією. Вона віддзеркалює незмінну мету Альянсу та його основні завдання в галузі безпеки, визначає головні характеристики нового простору безпе­ки та складові широкого підходу Альянсу до питань безпеки, окреслює провідні напрями подальшої адаптації його збройних сил.

 

1. Мета і завдання Альянсу ?

Основна і незмінна мета НАТО, визначена у Вашингтонському договорі, полягає в тому, щоб захищати свободу і безпеку всіх членів Альянсу з допомогою політичних і військо­вих засобів. Заснований на спільних цінностях демократії, прав людини і верховенства закону, Альянс від самого початку свого існування прагне до встановлення справедливо­го і сталого мирного порядку в Європі. Він і надалі це робитиме. Перепоною на шляху до досягнення цієї мети можуть стати кризи і конфлікти, що загрожують безпеці євроатлантичного регіону. Отже, Альянс не тільки забезпечує оборону своїх членів, але й робить внесок у зміцнення миру і стабільності в цьому регіоні.

Альянс уособлює трансатлантичний зв'язок, який міцно поєднує безпеку Північної Аме­рики з безпекою Європи. НАТО є практичним втіленням дієвих колективних зусиль, яких члени Альянсу докладають заради підтримки їх спільних інтересів.

Основоположним керівним принципом діяльності Альянсу є спільне зобов'язання суве­ренних держав та їх співробітництво у гарантуванні неподільної безпеки всіх членів НАТО. Солідарність і згуртованість держав Альянсу, втілені у повсякденній співпраці в політичній і військовій галузях, є запорукою того, що жоден з членів Альянсу не змушений поклада­тися лише на свої власні зусилля при вирішенні головних проблем безпеки. Не позбавляючи держав-членів права та обов'язку брати на себе суверенну відповідальність в галузі оборони, Альянс дає їм можливість досягти головних цілей національної безпеки шля­хом колективних зусиль.

В результаті у держав Альянсу, незважаючи на відмінності в їх становищі та національних військових потенціалах, з'являється відчуття рівної безпеки, що сприяє зміцненню стабіль­ності в євроатлантичному регіоні. Альянс не ставить собі за мету забезпечувати ці переваги тільки для своїх членів, він прагне створити сприятливі умови для розвитку партнерства, співпраці та діалогу з іншими державами, що поділяють його головні політичні цілі.

Для досягнення своєї головної мети Альянс, що є об'єднанням держав, вірних принци­пам Вашингтонського договору та Статуту Організації Об'єднаних Націй, виконує такі основні завдання в галузі безпеки:

Безпека: гарантує одну з найголовніших передумов стабільного середовища безпеки євроатлантичного регіону, що ґрунтується на розвитку демократичних інститутів і зобов'я­занні щодо мирного улагодження конфліктів, аби жодна країна не могла вдаватися до залякувань або примусу іншої шляхом погрози силою або її застосування.

Консультації: виконує, згідно зі статтею 4 Вашингтонського договору, функції головного трансатлантичного форуму для консультацій між членами Альянсу з будь-яких питань, що стосуються їх життєвих інтересів, зокрема щодо ситуацій, які можуть загрожувати безпеці членів Альянсу, а також для необхідної координації зусиль у галузях, що станов­лять спільний інтерес.

Стримування і оборона: стримує і захищає від будь-якої загрози агресії проти кожної з держав НАТО, як передбачено статтями 5 і 6 Вашингтонського договору.

Для зміцнення безпеки і стабільності євроатлантичного регіону:

-   Врегулювання кризових ситуацій: зберігає, згідно зі статтею 7 Вашингтонського договору, готовність діяти в конкретних ситуаціях відповідно до рішення, що приймається на ос­нові консенсусу, з метою ефективного запобігання конфлікту та брати активну участь у врегулюванні кризових ситуацій, зокрема в операціях з реагування на кризу.

-   Партнерство: розвиває широкомасштабні програми партнерства, співпраці та діалогу з іншими країнами євроатлантичного регіону з метою посилення прозорості, взаємної довіри і спроможності діяти разом з країнами Альянсу.

Досягнення головної мети Альянсу і виконання головних завдань у сфері безпеки і надалі буде ґрунтуватися на принципі поваги до законних інтересів безпеки інших і прагненні до мир­ного улагодження конфліктів, як передбачається Статутом Організації Об'єднаних Націй. Альянс сприятиме розвиткові мирних і дружніх міжнародних відносин та підтримуватиме демократичні інститути. Альянс не вважає себе супротивником будь-якої країни.

 

2. Стратегічні перспективи. Еволюція стратегічної обстановки. 

Альянс діє в середовищі, що постійно змінюється. Зміни, що відбулися за останні роки, були загалом позитивними, але існуючі й нині прояви нестабільності й ризики можуть призвести до гострої кризи. За час, що минув після закінчення холодної війни, Альянс відіграв провідну роль у зміцненні євроатлантичної безпеки в середовищі, що продов­жує змінюватися. Зростаюча політична роль Альянсу; розвиток партнерства, співпраці та діалогу з іншими державами, зокрема з Росією, Україною і країнами Середземноморсь­кого діалогу; відкритість Альянсу для нових членів; його співпраця з іншими міжнарод­ними організаціями; його прагнення, продемонстроване на Балканах, запобігати конф­ліктам і врегульовувати кризові ситуації, зокрема шляхом проведення операцій з підтримки миру – все це свідчить про рішучість Альянсу сформувати середовище безпе­ки та зміцнити мир і стабільність в євроатлантичному регіоні.

Водночас НАТО успішно адаптувалося, аби ще ефективніше сприяти зміцненню миру і стабільності в євроатлантичному регіоні. Внутрішня реформа охопила створення нової командної структури, яка, зокрема, передбачає втілення концепції Багатонаціональних об'єднаних оперативно-тактичних сил (БООТС), створення системи швидкого розгор­тання сил для виконання всього спектра місій Альянсу та розбудову в рамках Альянсу власне Європейської системи безпеки й оборони (ЄСБО).

Організація Об'єднаних Націй (ООН), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Європейський союз (ЄС) і Західноєвропейський союз (ЗЄС) зробили значний внесок в євроатлантичну безпеку і стабільність. Організації, що доповнюють діяльність одна одної, стали головною ознакою середовища безпеки.

Рада Безпеки ООН несе головну відповідальність за збереження міжнародного миру і стабільності і, як така, відіграє ключову роль у підтримці безпеки й стабільності в євроатлантичному регіоні.

ОБСЄ, як регіональне об'єднання, є найбільшою організацією з безпеки в Європі, до якої входять також Канада і Сполучені Штати Америки. Вона робить значний внесок у справу миру і стабільності, зміцнення спільної безпеки, а також у розвиток демократії та прав людини в Європі. Діяльність ОБСЄ є особливо активною в галузях превентивної дипломатії і запобігання конфліктам, у врегулюванні кризових ситуацій і постконфліктних реабіліта­ційних заходах. НАТО і ОБСЄ активно співпрацюють в практичних заходах, особливо в межах міжнародних зусиль, спрямованих на встановлення миру в колишній Югославії.

Європейський союз прийняв важливі рішення і дав новий імпульс зусиллям, спрямова­ним на зміцнення виміру безпеки й оборони. Цей процес, що матиме вплив на весь Аль­янс, має охопити всіх європейських союзників, які розвиватимуть домовленості, розроб­лені НАТО і ЗЄС. Формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки (СЗПБ) передбачає поступову розробку спільної політики в галузі оборони. Така політика, як пе­редбачено Амстердамським договором, буде сумісною із спільною політикою в сфері безпеки й оборони, що існує в межах Вашингтонського договору. Важливими етапами діяльності в цьому напрямку є включення Петерсберзьких завдань ЗЄС у Договір Євро­пейського союзу та розвиток тісніших інституційних зв'язків із ЗЄС.

Як було зазначено в декларації, прийнятій на саміті 1994 року, і підтверджено в Берліні в 1996 році, Альянс підтримує розвиток власне Європейської системи безпеки й оборони, в межах НАТО шляхом надання своїх ресурсів для операцій під проводом ЗЄС. У цьому контексті Альянс і ЗЄС розвинули тісні відносини і практично розробили основні скла­дові ЄСБО, як передбачено домовленістю, досягнутою в Берліні. З метою зміцнення миру і стабільності в Європі та в більш широких межах європейські союзники посилюють свою дієздатність, зокрема шляхом вдосконалення свого військового потенціалу. Поси­лення відповідальності і потенціалу європейських союзників у галузі безпеки й оборони стане вагомим внеском у зміцнення середовища безпеки Альянсу.

Стабільність, прозорість, передбачуваність, зниження рівня озброєнь і процес перевірки, передбачений угодами про контроль над озброєнням і нерозповсюдження зброї масово­го знищення, підтримують політичні і військові зусилля НАТО, спрямовані на досягнен­ня стратегічної мети Альянсу. Держави НАТО відіграли провідну роль у забезпеченні досягнень у цій сфері. Серед них – посилення стабільності на основі Договору ЗЗСЄ, значні скорочення ядерних озброєнь, передбачені договорами СНО; підписання Дого­вору про загальну заборону ядерних випробувань, безумовна і необмежена пролонгація Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, приєднання до нього Білорусі, Казах­стану і України в ранзі неядерних держав, набрання чинності Конвенцією з хімічної зброї. Оттавська конвенція про заборону протипіхотних мін і аналогічні угоди стали значним внеском у справу полегшення людських страждань. Існують довгоочікувані перспективи подальшого прогресу в здійсненні контролю над звичайним озброєнням, а також над ядерною, хімічною і біологічною (ЯХБ) зброєю.

 

3. Проблеми та ризики у сфері безпеки.

Незважаючи на позитивні зміни в стратегічному середовищі і на той факт, що широкомас­штабна агресія проти Альянсу із застосуванням звичайних озброєнь є маловірогідною, можливість виникнення такої загрози в далекосяжній перспективі все ще існує. Безпека Альянсу залежить від численних військових і невійськових факторів ризику, що є багатовекторними і важко передбачуваними. Серед них – непевність і нестабільність всередині та поза межами євроатлантичного регіону, можливість регіональних криз на периферії Альянсу, що можуть швидко набувати великих масштабів. Деякі країни євроатлантичного регіону та поза його межами переживають серйозні економічні, соціальні й політичні труд­нощі. Етнічні та релігійні конфлікти, територіальні претензії, неадекватні або невдалі спро­би провести реформи, порушення прав людини, розпад держав можуть призвести до ло­кальної або навіть регіональної нестабільності. Внаслідок цього виникає напруга, що може спричинити кризи, які будуть позначатися на євроатлантичній стабільності та призводити до людських страждань і збройних конфліктів. Такі конфлікти можуть вплинути на безпе­ку Альянсу через поширення на територію сусідніх країн, зокрема держав Альянсу. Вони також можуть в інший спосіб вплинути на безпеку інших країн.

Існування потужних ядерних сил за межами Альянсу також є істотним фактором, який Альянс має брати до уваги, дбаючи про безпеку і стабільність в євроатлантичному регіоні.

Розповсюдження ядерної, хімічної і біологічної зброї та засобів її доставки залишається приводом для серйозного занепокоєння. Незважаючи на значний прогрес у посиленні міжнародних режимів нерозповсюдження, головні проблеми розповсюдження зброї масового знищення залишаються невирішеними. Альянс визнає, що розповсюдження ЗМЗ може відбуватися попри зусилля запобігти йому і відтак створити пряму військову загрозу населенню, території і збройним силам держав Альянсу. Деякі держави на пери­ферії Альянсу та в інших регіонах продають або купують чи намагаються придбати ЯХБ зброю та засоби її доставки. Матеріали і технології, які можуть використовуватись для виробництва зброї масового знищення і засобів її доставки, набувають поширення, в той час як засоби виявлення і запобігання нелегальній торгівлі цими матеріалами і техноло­гіями залишаються складними. Недержавні дійові особи продемонстрували свою спро­можність виробляти і використовувати деякі види такої зброї.

Глобальне розповсюдження технологій, що можуть бути використані для виробництва зброї, збільшує ймовірність доступу до високотехнологічних військових ресурсів, що дасть супротивникам можливість придбати потужні наземні, повітряні й морські системи для наступу й оборони, крилаті ракети та інші сучасні види озброєнь. Окрім цього, державні та недержавні супротивники можуть робити спроби використати зростаючу залежність Альянсу від інформаційних систем шляхом проведення інформаційних операцій, покли­каних зруйнувати такі системи. Вони можуть намагатися використати такі стратегії, аби протистояти перевагам НАТО в галузі звичайних озброєнь.

Будь-який збройний напад на територію союзників, звідки б його не було здійснено, роз­глядатиметься відповідно до статей 5 і 6 Вашингтонського договору. Проте безпека Аль­янсу має розглядатися в глобальному контексті. На інтересах Альянсу можуть позначи­тись інші, ширші ризики, такі, як акти тероризму, саботаж, організована злочинність і переривання постачання життєво важливих ресурсів. Неконтрольовані переміщення великої кількості людей, зокрема внаслідок збройних конфліктів, теж можуть створити загрозу безпеці й стабільності Альянсу. Згідно зі статтею 4 Вашингтонського договору, Альянс має механізм для проведення консультацій між союзниками, а в разі потреби – для координації їх зусиль, зокрема для реагування на подібні ризики.

 

4. Підхід до безпеки у  ХХІ столітті.

Альянс виробив ширший підхід до безпеки, який враховує важливість політичних, еконо­мічних, соціальних та екологічних чинників на додаток до незамінного оборонного ви­міру. Цей широкий підхід створює підґрунтя для ефективного виконання Альянсом ос­новних завдань у сфері безпеки і для його зусиль, спрямованих на розбудову ефективної співпраці з іншими європейськими і євроатлантичними організаціями, а також з ООН. Нашою спільною метою є розбудова європейської архітектури безпеки, в межах якої внесок Альянсу в безпеку і стабільність євроатлантичного регіону та внески інших міжна­родних організацій доповнюють і підсилюють один одного як у галузі поглиблення відно­син між євроатлантичними країнами, так і у сфері врегулювання кризових ситуацій. НАТО залишається важливим форумом для проведення консультацій між союзниками і для узгодження політики щодо зобов'язань держав Альянсу в галузі безпеки й оборони згідно з Вашингтонським договором.

Альянс прагне зберегти мир та зміцнити безпеку і стабільність євроатлантичного регіо­ну шляхом збереження трансатлантичного зв'язку; підтримання ефективного військово­го потенціалу, необхідного для стримування і оборони та виконання всього спектра місій Альянсу; розвитку власне Європейської системи безпеки й оборони в межах Альянсу; підтримання загального потенціалу для успішного врегулювання криз; постійної відкри­тості для нових членів; а також постійного розвитку партнерства, співпраці й діалогу з іншими країнами в межах спільного підходу до євроатлантичної безпеки, зокрема в га­лузі контролю над озброєнням і роззброєння.

НАТО віддане ідеї міцного і динамічного партнерства між Європою і Північною Амери­кою в ім'я підтримки спільних цінностей та інтересів. Безпека Європи і Північної Аме­рики є неподільною. Отже, відданість Альянсу незамінному трансатлантичному зв'язку та справі колективної оборони його членів є неодмінною умовою збереження довіри до нього і безпеки й стабільності євроатлантичного регіону.

 

5. Забезпечення військового потенціалу Альянсу. Європейська система безпеки оборони.

Забезпечення адекватного військового потенціалу і чітко визначена готовність до колектив­них дій у спільній обороні залишаються головним стратегічним завданням Альянсу. Разом з політичною солідарністю цей потенціал лежить в основі спроможності Альянсу запобігати будь-яким спробам залякування чи примусу і є запорукою того, що військова агресія проти Альянсу ніколи не буде розглядатися як можливість, що має хоч якийсь шанс на успіх.

Військова потужність, ефективна за будь-яких передбачуваних обставин, є також осно­вою спроможності Альянсу робити внесок у запобігання конфліктам і врегулювання кри­зових ситуацій шляхом проведення операцій з реагування на кризи, на які не поширюєть­ся дія статті 5. Виконання цих місій може потребувати тих самих політичних і військових якостей, зокрема згуртованості, багатонаціональних навчань, детального попереднього планування, які є важливими і при проведенні операцій, передбачених ст. 5.            І хоча вони можуть передбачати особливі вимоги, виконуватись такі місії будуть з використан­ням спільних структур та процедур Альянсу.

Альянс, що є основою колективної оборони його членів, а також інструментом досягнення спільних цілей безпеки, залишається відданим збалансованому і динамічному трансатлантич­ному партнерству. Європейські союзники прийняли рішення, які дадуть їм можливість взяти на себе більшу відповідальність в галузі безпеки й оборони з метою зміцнення миру і стабіль­ності в євроатлантичному регіоні, а відтак безпеки всіх членів Альянсу. На основі рішень, прий­нятих Альянсом у Берліні в 1996 році і в подальші роки, власне Європейська система безпеки й оборони розвиватиметься в межах НАТО. Цей процес вимагатиме тісної співпраці між НАТО, ЗЄС і, якщо це буде необхідно, Європейським союзом. Він дасть можливість європейським союзникам робити цілісний і ефективний внесок у виконання місій та діяльність Альянсу в межах нашої спільної відповідальності; він посилить трансатлантичне партнерство і допоможе європейським союзникам діяти незалежно завдяки готовності Альянсу в окремих випадках та згідно з рішенням, прийнятим на основі консенсусу, надавати свої ресурси для проведення операцій, в яких Альянс не братиме військової участі і які будуть проводитись під політичним і стратегічним керівництвом ЗЄС або іншої організації за домовленістю. За таких умов брати­меться до уваги участь усіх європейських союзників, якщо таким буде їх рішення.

 

6. Запобігання конфліктам і врегулювання криз.

У межах здійснення політики збереження миру, запобігання війні та зміцнення безпеки і стабільності, а також згідно з головними стратегічними завданнями НАТО буде намагатися, у співпраці з іншими організаціями, запобігати конфліктам або, якщо криза виникне, спри­яти її ефективному врегулюванню на засадах міжнародного права, зокрема шляхом прове­дення операцій з реагування на кризу, що не регулюються статтею 5. Готовність Альянсу проводити такі операції є складовою досягнення більшої мети – зміцнення і поширення стабільності, що передбачає і участь країн – партнерів НАТО. НАТО нагадує про зроблену ним у Брюсселі в 1994 році пропозицію щодо підтримки, в окремих випадках і згідно з його власними процедурами, миротворчих та інших операцій під егідою Ради Безпеки ООН або під проводом ОБСЄ, зокрема шляхом надання в їх розпорядження ресурсів та спеціальних знань і навичок НАТО. В цьому контексті НАТО нагадує про свої подальші рішення щодо операції з реагування на кризу на Балканах. Зважаючи на необхідність збереження солідар­ності й згуртованості Альянсу, рішення про участь в будь-якій такій операції або місії буде ухвалюватися державами – членами Альянсу згідно з національними конституціями.

НАТО буде використовувати весь потенціал партнерства, співпраці та діалогу, а також своїх зв'язків з іншими організаціями для запобігання кризам і, в разі їх виникнення, для врегу­лювання їх на ранній стадії. Послідовний підхід до врегулювання кризових ситуацій, як і в будь-якому випадку застосування Альянсом сили, вимагатиме, щоб політичне керівництво Альянсу з-поміж низки політичних і військових засобів обрало і скоординувало належні дії у відповідь, а також здійснювало ретельний політичний контроль на всіх етапах.

 

7. Партнерство, співпраця і діалог.

Активна діяльність у галузі розвитку партнерства, співпраці й діалогу робить Альянс по­зитивною силою, яка сприяє зміцненню безпеки і стабільності в усьому євроатлантичному регіоні. Через зв'язок з іншими країнами і відкритість Альянс прагне зберегти мир, підтримати і розвинути демократію, зробити свій внесок у прогрес і процвітання, а та­кож заохотити розбудову щирого партнерства з усіма демократичними країнами євроатлантичного регіону та між ними. Ця діяльність спрямована на досягнення безпеки для всіх без винятку, на подолання розколів і незгоди, що можуть призвести до нестабіль­ності і конфліктів.

Рада євроатлантичного партнерства (РЄАП) залишатиметься розгорнутою структурою, в рамках якої будуть реалізовуватися всі складники співпраці між НАТО та країнами-партнерами. Вона створює розширений політичний вимір для проведення консультацій і співпраці. Консультації в межах РЄАП сприяють зміцненню прозорості й довіри між її членами в питаннях безпеки, роблять внесок у запобігання конфліктам і врегулювання криз, в розвиток практичної співпраці, зокрема в галузях планування на випадок надзви­чайних ситуацій, науки та екології.

Партнерство заради миру є головним механізмом для створення практичних зв'язків без­пеки між Альянсом та його партнерами і для удосконалення оперативної сумісності країн-партнерів та НАТО. В межах детальних програм, що віддзеркалюють індивідуальні можливості та інтереси країн-партнерів, Альянс і його партнери спрямовують свою діяльність на досягнення прозорості національних оборонних бюджетів і планування; посилення демократичного контролю над збройними силами; готовність до катастроф цивільного характеру та інших надзвичайних ситуацій; а також на розвиток спромож­ності діяти разом, зокрема під час операцій в рамках ПЗМ під проводом НАТО. Альянс прагне посилити роль партнерів у процесі планування і прийняття рішень в межах ПЗМ та зробити цю програму оперативнішою. НАТО взяло на себе зобов'язання щодо прове­дення консультацій з будь-яким активним учасником програми "Партнерство заради миру", якщо ця країна-партнер вбачає пряму загрозу своїй територіальній цілісності, по­літичній незалежності або безпеці.

Росія відіграє особливу роль в євроатлантичній системі безпеки. В межах Основополож­ного акта Росія – НАТО про взаємні відносини, співпрацю та безпеку Росія і НАТО взяли на себе зобов'язання розвивати відносини на основі спільних інтересів, взаємності і прозорості з метою досягнення тривалого і всеосяжного миру в євроатлантичному ре­гіоні, що ґрунтуватиметься на принципах демократії й спільної безпеки. Росія і НАТО погодились наповнити конкретним змістом спільне зобов'язання будувати стабільну, мирну і неподільну Європу. Міцне, стабільне і непорушне партнерство між Росією і НАТО є необхідним для досягнення тривалої стабільності в євроатлантичному регіоні.

Україна посідає особливе місце в євроатлантичному просторі безпеки і є важливим та корисним партнером у справі розвитку стабільності та спільних демократичних ціннос­тей. НАТО зобов'язується і надалі зміцнювати своє особливе партнерство з Україною на засадах Хартії Україна – НАТО, що передбачає, зокрема, політичні консультації з пи­тань, які становлять спільний інтерес, а також широкий спектр практичних заходів співпраці. Альянс продовжує підтримувати суверенітет і незалежність України, її тери­торіальну цілісність, демократичний розвиток, економічне процвітання та її неядерний статус, які НАТО вважає важливими чинниками стабільності й безпеки в Центральній та Східній Європі, а також у Європі в цілому.

Середземномор'я є регіоном, що становить особливий інтерес для Альянсу. Безпека Євро­пи тісно пов'язана із безпекою та стабільністю в Середземномор'ї. Процес Середземно­морського діалогу НАТО є невід'ємною частиною підходу НАТО до безпеки через співпра­цю. Він створює широкі можливості для зміцнення довіри, розвитку прозорості і співпраці в регіоні, посилює і посилюється іншими міжнародними зусиллями в цій сфері. Альянс прагне поступово розвивати політичні, військові та цивільні аспекти діалогу з метою досяг­нення тіснішої співпраці з країнами-партнерами та їх активнішої участі в Діалозі.

Згідно зі статтею 10 Вашингтонського договору, Альянс залишається відкритим для нових членів. У наступні роки НАТО сподівається зробити запрошення іншим країнам, які бажа­ють і можуть взяти на себе відповідальність і зобов'язання членів Альянсу, а також за умов, що приєднання нових членів слугуватиме загальним політичним та стратегічним інтересам Альянсу, посилить його згуртованість та ефективність і зробить внесок у безпеку і стабільність Європи. З урахуванням цього НАТО розробило програму діяльності, спрямовану на допомо­гу країнам, що бажають приєднатися, у підготовці до майбутнього членства в контексті шир­ших відносин з цими державами. Можливість членства кожної європейської демократичної держави, приєднання якої відповідатиме цілям Договору, буде уважно розглядатися.

 

8. Контроль над озброєнням, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення.

Політика, спрямована на забезпечення контролю над озброєнням, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення і надалі відіграватиме провідну роль у досягненні цілей Альянсу в сфері безпеки. Члени НАТО шукають шляхів зміцнення безпеки та стабільності за найнижчого можливого рівня сил, який забезпечував би достатню потужність, необхідну для колективної оборони і виконання усього спектра місій Організації. Альянс, в межах свого широкого підходу до безпеки, продовжуватиме працювати над тим, щоб оборона та конт­роль над озброєнням, роззброєння і цілі боротьби з розповсюдженням зброї масового зни­щення гармонійно поєднувались. Альянс продовжуватиме активно працювати як над роз­робкою угод з контролю над озброєнням, роззброєння та нерозповсюдження зброї масового знищення, так і над заходами із зміцнення довіри й безпеки. Члени Альянсу серйозно став­ляться до своєї особливої ролі у досягненні більш широкого, комплексного та контрольовано­го міжнародного процесу контролю над озброєнням та роззброєння. Альянс активізуватиме політичні зусилля, спрямовані на зменшення загрози від розповсюдження зброї масового знищення та засобів її доставки. Принциповою метою Альянсу та його членів у боротьбі з розповсюдженням зброї масового знищення є запобігання її розповсюдженню, а у разі, якщо це станеться, зведення цього процесу нанівець дипломатичними засобами. Альянс надає великого значення дієвості та цілковитій реалізації Договору ЗЗСЄ усіма його учасни­ками як важливому елементу стабільності євроатлантичного регіону.

 

Висновок

 

У міру входження Північноатлантичного альянсу в шостий десяток років свого існування він має бути готовим вирішувати завдання, які постануть перед ним у новому столітті. Стратегічна концепція підтверджує незмінну мету існування Альянсу і ставить перед ним фундаментальні завдання у сфері безпеки. Вона дозволяє трансформованій НАТО зробити свій внесок у еволюціонуюче середовище безпеки, підтримуючи безпеку і стабільність силою своєї спільної відданості принципам демократії та мирного розв'я­зання конфліктів. Стратегічна концепція визначатиме політику Альянсу в галузі безпеки й оборони, його оперативні концепції, стратегію застосування його звичайних та ядер­них сил та систему його колективної оборони. Вона буде постійно переглядатися з огляду на розвиток ситуації в галузі безпеки. У нестабільному світі ми мусимо підтримувати обороноздатність на необхідному рівні. Але підтверджуючи свої зобов'язання у цій сфері, Альянс буде й надалі використовувати кожну можливість допомогти у розбудові непо­дільного континенту через плекання й поширення образу вільної та неподільної Європи.