Статтею 38 Конституції України встановлено, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 4 Закону України «Про державну службу» визначає, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Особливість службово-трудових правовідносин зумовлюється змістом праці державних службовців, яка полягає у реалізації ними організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій у межах компетенції державних органів і виникненні управлінських правовідносин.

Досягнення угоди між уповноваженим державним органом та громадянином при прийняття на державну службу має свої особливості, передбачені  Законом України «Про державну службу».

Згідно із вимогами статті 15 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу на посади третьої-сьомої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інше встановлено законами України.

Отже, особливостями виникнення трудових правовідносин з державними службовцями є проходження претендентами конкурсу, стажування та перебування у кадровому резерві, які за своєю правовою природою доцільно розглядати з кількох точок зору:

-      як гарантію вільного доступу громадян до органів державної служби;

-      гарантію забезпечення органів державної служби висококваліфікованими фахівцями;

-      комплексні правовідносини, що мають свій предмет, суб’єкти, об’єкт, зміст;

-      як умову виникнення трудових правовідносин з державними службовцями;

-      як юридичну процедуру, що структурована за певними етапами. 

Державно-службові відносини виникають на основі одноосібного рішення державного органу (посадової особи), яке:

по-перше, юридично закріплює вступ громадянина на державну службу;

по-друге, служить основою для виконання ним службових обов'язків по посаді;

по-третє, визначає момент виникнення його обов'язків перед державою, а також службових і особливих справ.

Укладання трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про прийняття  працівника на роботу.

Водночас, стаття 12 Закону України «Про державну службу» встановлює обмеження пов’язані з прийняттям на державну службу і визначає, що не можуть бути обраними чи призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

- визнанні в установленому порядку недієздатними;

- мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

- у разі прийняття на державну службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їх близькими родичами чи свояками;

- в інших випадках встановлених законами України.

Таким чином, порядок прийняття на державну службу регулюється Законом України «Про державну службу» та Кодексом законів про працю України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном, у фізичних осіб та обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях.

Отже, з зазначеної норми, вбачається, що поняття підприємства, установи, організації та органи державної влади їх обов’язки не є тотожними.

Тому, абзац 1 частини першої статті 20 Закону України «Про зайнятість населення» поширюється виключно на підприємства, установи і організації.

Оскільки міністерства, інші центральні органи та органи місцевого самоврядування є державними органами, тому прийняття на державну службу/службу в органи місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до законодавства про державну службу.

Таким чином, центри зайнятості можуть надавати безробітним, лише інформацію про наявність вакантних посад в державних органах/ органах місцевого самоврядування для прийняття ними рішень щодо участі у конкурсі на заміщення вакантних посад у відповідних органах державної влади. Направлення безробітних центром зайнятості до державних органів/органів місцевого самоврядування на роботу діючим законодавством не передбачено.