Повномасштабна війна змусила українців переосмислити значущість соціальних інститутів держави. Участь в обороні піднесла громадянську самосвідомість. Найбільш радикально змінилося сприйняття сектору публічної служби. Про це йдеться у колонці Голови НАДС Наталії Алюшиної для Obozrevatel.

«Найважливішим результатом перших днів повномасштабної війни стало падіння перегородок між народом і владою. Стиснена сусідська комуналка розсипалася, розкривши open space із активним community. Громадяни почали ототожнювати державні інституції із наданими послугами, знаходячи у них відповіді на виклики, випалені війною», - ідеться у статті.

«Реальний рівень «антикрихкості» публічного сектору держави виявився вищим, аніж передбачало суспільство. Система продемонструвала стійкість до стресу та здатність справлятися з кризою. У найскладніший час публічний сектор організував оборону, забезпечив логістику та соціальні гарантії. Таким чином, до провалу кремлівського концепту «взяти Київ за три дні» причетні не лише українські воїни, але й публічні службовці», - зазначає Голова НАДС.

На її думку, за рік війни країна переконалася, що у системі державної влади існує певна кількість кваліфікованих менеджерів, здатних діяти ефективно в умовах форс-мажору. «Це «відкриття» розірвало низку класичних шаблонів. Серед них – закритість держслужби, орієнтація на процес, а не результат, тощо. Для багатьох громадян стало несподіванкою те, що публічний сектор вже кілька років – найпрозоріший на ринку праці. Оскільки головний міф держслужби полягає у тому, що кадрову політику там визначає «кумівство». До запровадження військового стану будь-яку посаду в системі публічного управління можна було отримати лише перемігши на відкритому конкурсі з кількома етапами оцінювання, у тому числі із застосуванням IT-технологій. Це «сито» дозволяло виловлювати та виховувати кваліфіковані кадри», - зауважила Наталія Алюшина.

Вона наголосила, що сплеск інтересу до системи публічної служби не замулює її проблемних глибин. «Справді, публічна служба загалом неконкурентоспроможна як роботодавець. Так, кадри вимиваються через низький рівень винагороди, непрозорі системи нарахування оплати праці та відсутність гідних гарантій. Безумовно, сприйняття держслужбовців як потенційних корупціонерів та ототожнення їх з політичними посадами знижує капіталізацію держави серед клієнтських організацій. І так, «валіза» традицій, багато з яких – із радянського минулого, обмежує ініціативу та управлінську гнучкість. Але при цьому в держапараті збережено ядро мотивованих ідейних людей. Це очевидний факт. Їм цікава можливість реально реформувати країну і бути причетними до її європейського прогресу», - зазначила Наталія Алюшина.