Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Статтею 5 Закону України «Про державну службу» (далі – Закон) визначено, що відносини, які виникають у зв’язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Проте, в період дії воєнного стану мають місце випадки прийняття суб’єктами призначення рішень про припинення державної служби всупереч вимогам Закону без встановлених ним підстав, зокрема:

у зв’язку зі зміною істотних умов державної служби (без дотримання передбачених Законом вимог до цієї процедури щодо попереднього повідомлення про таку зміну та одержання у встановленому порядку заяви про звільнення, переведення на іншу запропоновану посаду або згоди на продовження державної служби);

за ініціативою суб’єкта призначення (під приводом скорочення чисельності або штату державних службовців, зміни структури або штатного розпису, реорганізації державного органу, а також внаслідок застосування дисциплінарного стягнення без урахування встановлених Законом порядку та підстав притягнення до дисциплінарної відповідальності);

взагалі без посилання на положення Закону чи Кодексу законів про працю України щодо припинення державної служби та трудових відносин.

У зв’язку з наведеним НАДС звертає увагу, що умови і підстави звільнення державних службовців чітко визначені Законом. Частиною першою статті 83 Закону встановлено, що державна служба припиняється:

1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 Закону);

2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 Закону);

3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 Закону);

4) за ініціативою суб’єкта призначення (стаття 87 Закону);

5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 Закону);

6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв’язку із зміною її істотних умов (стаття 43 Закону);

7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом;

8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади»;

9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 81 Закону).

НАДС наголошує, що відповідне рішення суб’єкта призначення має бути законним та обґрунтованим, прийматись з дотриманням встановлених Законом вимог щодо порядку розгляду питань про припинення державної служби.

Так, державних службовців, серед іншого, може бути звільнено з посад державної служби відповідно до частини першої статті 83 Закону, якою передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв’язку із зміною її істотних умов (стаття 43 Закону). Згідно із зазначеною статтею зміна місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту) належить до зміни істотних умов державної служби.

Застосування положень статті 43 Закону передбачає виконання наступних суттєвих вимог.

Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 30 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.

У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв’язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби.

Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшли заяви, зазначені в абзаці другому цієї частини, державний службовець вважається таким, що погодився на продовження проходження державної служби.

Іншою підставою для припинення державної служби є ініціатива суб’єкта призначення, зокрема, згідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону у зв’язку з скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізацією державного органу.

При цьому суб’єкт призначення або керівник державної служби зобов'язаний попередньо виконати вимоги, наведені у зазначеній статті Закону, щодо попередження державного службовця про наступне звільнення та пропонування іншої посади державної служби. Звільнення на цій підставі може бути лише за відсутності можливості запропонувати відповідну посаду, а також у разі відмови державного службовця від переведення на запропоновану посаду тощо. Окремі питання процедури звільнення державного службовця за ініціативою суб’єкта призначення висвітлено у роз’ясненні НАДС від 15 березня 2021 року № 132-р\з.

Також підставою для припинення державної служби за ініціативою суб’єкта призначення відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону може бути вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку.

Проте, звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, прямо передбачених Законом.

Законом передбачено вичерпний перелік підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності державного службовця, а також встановлено порядок такого притягнення.

У роз’ясненні НАДС від 21 квітня 2022 року № 151-р/з висвітлено окремі питання припинення державної служби у зв’язку із застосуванням дисциплінарного стягнення.

Таким чином, прийняття суб’єктами призначення рішень про припинення державної служби всупереч вимогам Закону без встановлених ним підстав порушують визначені Законом вимоги щодо умов реалізації громадянами права на державну службу.

У разі порушення прав державного службовця такі права підлягають поновленню, а створені перешкоди у реалізації цих прав – усуненню.

Частиною п’ятою статті 9 Закону встановлено, що наказ (розпорядження), доручення може бути скасовано керівником, який його видав, а також керівником вищого рівня або органом вищого рівня.

Також звертаємо увагу, що державний службовець для поновлення своїх прав, або усунення перешкод у їх реалізації може звернутись до суду. Однак вирішення конфлікту в такий спосіб є більш затратною процедурою, яка призводить до неефективних витрат фонду оплати праці такого органу, а також репутаційних втрат для державного органу та держави загалом.