Частиною третьою статті 1 Закону № 2136 передбачено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України “Про державну службу”, “Про службу в органах місцевого самоврядування”, інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Крім того, Закон № 2136 є частиною законодавства про працю, а на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених Законом України від 07 червня 2001 року № 2493-III “Про службу в органах місцевого самоврядування” (далі – Закон № 2493).
Таким чином, положення статті 3 Закону № 2136 застосовується до посадових осіб місцевого самоврядування.
Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законами України “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про службу в органах місцевого самоврядування” та іншими законами України (частина перша статті 20 Закону № 2493).
Закон № 2136 – це частина законодавства про працю, а його норми, визначені у статті 4 цього Закону, містять випадок, у якому працівник може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві.
На думку НАДС, у зв’язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташований орган місцевого самоврядування, та існування загрози для життя і здоров’я посадової особи місцевого самоврядування, така особа може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у її заяві (крім випадків примусового залучення до суспільно корисних робіт в умовах воєнного стану, залучення до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури).
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю 24 календарні дні за поточний робочий рік.
Отже, автоматичного скорочення днів відпустки у зв’язку із поширенням на посадових осіб місцевого самоврядування положень Закону № 2136 не відбувається. Скорочення кількості цих днів можливе за рішенням відповідного керівника (сільського, селищного, міського голови, голови районної, районної у місті, обласної ради).
Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання не використаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.
Частиною шостою статтею 21 Закону № 2493 передбачено, що посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.
Звертаємо увагу, що положення Закону № 2136 не передбачають повноважень керівника обмежити кількість днів додаткових відпусток, на відміну від кількості днів щорічної основної відпустки.
Проте, керівник може відмовити у наданні невикористаних днів щорічних як основних, так і додаткових відпусток, у період дії воєнного стану.
Отже, щорічні додаткові відпустки за поточний період, зокрема відпустки за вислугу років, можуть надаватися посадовим особам місцевого самоврядування в установленому порядку. Натомість керівник може відмовити у наданні невикористаних за попередні періоди днів такої відпустки.
Окремо звертаємо увагу, що частиною другою статті 12 Закону № 2136 встановлено, що у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної основної відпустки.
Положення Закону № 2136 не зачіпають питання надання додаткових (не щорічних) та соціальних відпусток. Отже, такі відпустки за минулі та поточний календарні роки можуть надаватися посадовим особам місцевого самоврядування в установленому порядку.
У період дії воєнного стану нараховуються додаткові та соціальні відпустки у встановленому законодавством порядку.
Водночас, в черговий раз наголошуємо, що відповідно до частини другої статті 12 Закону № 2136 у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури.
Відповідно до статті 10 Закону України “Про відпустки” черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.
Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
На думку НАДС, з огляду на положення статті 12 Закону № 2136, за необхідності до графіку відпусток можуть бути внесені зміни на підставі заяви посадової особи місцевого самоврядування (у разі перенесення її відпустки на інший період) або на підставі рішення керівника (у разі зміни тривалості відпустки посадової особи місцевого самоврядування або відмови у наданні відпустки згідно з законом).
Відповідно до частини третьої статті 12 Закону № 2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”.
Зазначеною нормою Закону № 2136 скасовуються обмеження щодо 15-денного терміну надання відпустки без збереження заробітної плати за погодженням між працівником та роботодавцем. Як і раніше, відпустка без збереження заробітної плати надається виключно з ініціативи працівника.
Отже, на думку НАДС, протягом періоду дії воєнного стану на прохання посадової особи місцевого самоврядування, такій особі може надаватися відпустка без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”. Разом з тим, така відпустка надається до припинення/скасування воєнного стану.
Також, на думку НАДС, частина третя статті 12 Закону № 2136 застосовується на всій території України, навіть якщо в певному регіоні не проводяться активні бойові дії. Відтак, така відпустка може надаватись посадовим особам місцевого самоврядування незалежно від місцезнаходження органу місцевого самоврядування, в якому вони працюють.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про відпустки” до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються, зокрема, час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 цього Закону.
Згідно з частиною третьою статті 12 Закону № 2136 протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”.
Оскільки відпустка без збереження заробітної плати на період дії воєнного стану надається відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки», вона включається до стажу, який дає право на щорічну основну відпустку.
Разом з тим, звертаємо увагу, що статтю 12 Закону № 2136 доповнено новою частиною четвертою, згідно з якою у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України “Про відпустки”.
Отже, період відпустки, наданої посадовій особі місцевого самоврядування на підставі частини третьої статті 12 Закону № 2136, зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, а період відпустки, наданої на підставі частини четвертої цієї статті до такого стажу не зараховується.
Частиною четвертою статті 12 Закону № 2136 передбачено, що у період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України “Про відпустки”.
Отже передбаченій у частині четвертій статті 12 Закону № 2136 категорії працівників відпустка без збереження заробітної плати на вказаний термін має бути надана обов’язково.
Надання відпустки, передбаченої частиною третьою Закону № 2136, здійснюється за згодою сторін.
Таким чином, надання відпустки без збереження заробітної плати посадовим особам місцевого самоврядування, які перебувають за кордоном або є внутрішньо переміщеними особами, на вказаний термін є обов’язком відповідного керівника. Водночас надання такої відпустки іншим посадовим особам місцевого самоврядування або збільшення тривалості цієї відпустки для зазначених осіб є його дискреційним повноваженням.
Частина третя статті 12 Закону № 2136 передбачає, що протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”.
Відтак, посадовій особі місцевого самоврядування, яка виїхала за межі території України або набула статусу внутрішньо переміщеної особи, відпустка без збереження заробітної плати протягом воєнного стану може бути надана на підставі частини третьої статті 12 Закону № 2136, тобто без 90-денного обмеження терміну такої відпустки. Однак, надання такої відпустки є дискреційним повноваженням керівника відповідного органу місцевого самоврядування.
Частиною шостою статті 6 Закону № 2136 визначено, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми, зокрема, статей 73 та 78-1 Кодексу законів про працю України, якими визначено перелік святкових і неробочих днів та положення щодо їх неврахування при визначенні тривалості щорічних відпусток.
Таким чином, обрахунок святкових днів під час надання посадовим особам місцевого самоврядування відпусток здійснюється за загальними нормами (як звичайних календарних днів).
Відповідно до оновленої частини першої статті 6 Закону № 2136 нормальна тривалість робочого часу у період дії воєнного стану може бути збільшена до 60 годин на тиждень для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо).
Для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (в оборонній сфері, сфері забезпечення життєдіяльності населення тощо), яким відповідно до законодавства встановлюється скорочена тривалість робочого часу, тривалість робочого часу у період дії воєнного стану не може перевищувати 40 годин на тиждень.
Такими чином, автоматичне збільшення тривалості робочого дня для посадових осіб місцевого самоврядування, які працюють на згаданих об’єктах, не відбувається. Проте, за рішенням відповідного керівника в органі органі місцевого самоврядування тривалість робочого дня для працівників цього органу може бути збільшена відповідно до наведеної норми Закону № 2136.
У разі встановлення нормальної тривалості робочого часу відповідно до частин першої та другої цієї статті понад норму, встановлену відповідно до законодавства, оплата праці здійснюється у розмірі, збільшеному пропорційно до збільшення норми праці.
Ні. Відповідно до частини шостої статті 6 Закону № 2136 у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 53 Кодексу законів про працю України щодо скорочення тривалості роботи напередодні святкових, неробочих і вихідних днів.
Відповідно до статті 10 Закону № 2136 роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.
В той же час, роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Проте, звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов’язку виплати заробітної плати працівникам.
У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності.
Законом № 2352 внесено зміни до Закону № 2136, а саме у частині шостій статті 6 з переліку статей, норми яких не застосовуються у період дії воєнного стану, змінами вилучено статтю 72 Кодексу законів про працю України, що регламентує компенсацію за роботу у вихідний день. Тобто робота у вихідні дні має компенсуватись, як і у мирний час, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі відповідно до статті 107 зазначеного Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2136 у період дії воєнного стану порядок організації діловодства з питань трудових відносин, оформлення і ведення трудових книжок та архівного зберігання відповідних документів у районах активних бойових дій визначається роботодавцем самостійно, за умови забезпечення ведення достовірного обліку виконуваної працівником роботи та обліку витрат на оплату праці.
У період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Відтак, на думку НАДС, орган місцевого самоврядування має вжити всіх можливих заходів для забезпечення ведення належного ведення кадрового діловодства та архівного зберігання кадрових документів. Крім того, доцільно завчасно узгодити з працівниками органу, зокрема з тими, які працюють дистанційно, спосіб комунікації та обміну кадровими документами, зручний і доступний як для них, так і для органу місцевого самоврядування.