Захід відкрила Голова НАДС Наталія Алюшина. У вступному слові вона наголосила, що День вишиванки - це не лише про зовнішній прояв української ідентичності, а й про глибше розуміння культурної спадщини, яка формує зв’язок між поколіннями.
«Вишиванка та традиційні прикраси є важливими символами української нації та державності, у яких відображені наші культурні особливості й традиції, які важливо знати й розуміти. Тому я щиро вдячна спікерам за готовність ділитися знаннями й допомагати відкривати глибший зміст таких речей, адже кожна з них - це носій символічного значення та оберіг», - зазначила Наталія Алюшина.
Голова НАДС підкреслила, що для публічної служби важливо підтримувати ініціативи, які посилюють повагу до української культури, традицій і національної спадщини. Адже культура є частиною стійкості суспільства та важливим чинником збереження ідентичності.
Спікерами заходу стали Андрій Паславський, провідний етнолог Центру фольклору та етнографії Київського національного університету імені Тараса Шевченка, фундатор майстерні «ВидимоНевидимо», майстер виготовлення музичних інструментів, музикант капели «Збитень», фотограф, та Анна Гайова, конструкторка і дизайнерка одягу, дослідниця традиційних кроїв, фундаторка брендів «Одежа ВидимоНевидимо» та «AnnaGrove».
Вони розповіли про українські прикраси та одяг крізь роки - про їхню історію та унікальність. Експерти розібрали особливості у стилі, притаманні різним регіонам України, та через фото і вироби наочно продемонстрували їх.
Особливу увагу спікери звернули на те, що антикварні традиційні українські речі не є матеріалом для апсайклінгу - не варто переробляти старовинну сорочку чи намисто на щось, чим воно не є. Це наша пам’ять, яку потрібно зберігати та передавати далі. При цьому, навіть у повсякденному житті можна додавати до свого вбрання стилізовані елементи, натхненні українською традицією.
Проведення такої зустрічі у День вишиванки стало нагодою ще раз наголосити: українська культура є живою, багатогранною і сучасною. Вона не обмежується окремими символами чи святковими датами. Вона проявляється у мові, одязі, прикрасах, традиціях, повазі до власної історії та здатності переосмислювати спадщину без втрати її змісту.
Для публічної служби такі ініціативи мають особливе значення. Адже державні службовці є не лише носіями професійних компетентностей, а й представниками держави, її цінностей та культурної пам’яті. Усвідомлене ставлення до української спадщини посилює нашу ідентичність, стійкість і внутрішню єдність.
